ЄВАНГЕЛІЯ Г.Н.І. ХРИСТА ВІД МАРКА

1. Йоан Христитель проповідує в пустині 1-13; покликання Симона, Андрія, Якова та Йоана 14-20; оздоровлення біснуватого, тещі Петра та прокаженого 21-45

1. Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого.
2. Як написано в пророка Ісаї: “Ось я посилаю мого посланця перед тобою, який приготує тобі дорогу.
3. Голос вопіющого в пустині: Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його",
4. — так виступив Йоан, христивши у пустині та проповідувавши хрищення покаяння на прощення гріхів.
5. І виходили до нього — вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, христились від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої.
6. Йоан одягнений був в одежу з верблюжого волосу й носив ремінний пояс на своїх бедрах, а їв сарану й мед дикий.
7. І проповідував, кажучи: “Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінця його сандалів.
8. Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом”.
9. Тими днями прийшов Ісус із Назарету, що в Галилеї; і був хрищений Йоаном у Йордані.
10. І коли виходив з води, то побачив, як небо розкрилось, і Духа, що як голуб сходив на нього.
11. І голос ізлинув з неба: “Ти єси Син мій любий, у тобі — моє уподобання”.
12. І відразу Дух повів його в пустиню;
13. і він перебував у пустині сорок день, спокушуваний сатаною, і був із дикими звірями, а ангели йому служили.
14. А коли видано Йоана, Ісус прийшов у Галилею і проповідував там Божу Євангелію,
15. кажучи: “Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію”.
16. Проходивши ж повз море Галилейське, побачив він Симона й Андрія, його брата, як вони кидали мережу в море, були бо рибалки.
17. Ісус їм сказав: “Ідіть за мною, я зроблю вас рибалками людей”.
18. І вмить, покинувши мережу, пішли слідом за ним.
19. Пройшовши трохи далі, побачив Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що теж були у човні й направляли сіті,
20. тож відразу їх покликав. І ті, покинувши батька Заведея в човні з наймитами, пішли слідом за ним.
21. Прийшли вони в Капернаум, і він, відразу в суботу, увійшовши в синагогу, узявся навчати.
22. І дивувалися його навчанню, бо навчав він їх як повновладний, не як книжники.
23. А був якраз у їхній синагозі чоловік з нечистим духом, що закричав, кажучи:
24. “Що нам, та й тобі, Ісусе Назарянине? Прийшов єси нас погубити! Знаю бо, хто ти: Святий Божий!”
25. Ісус погрозив йому: “Мовчи, вийди з нього!”
26. Нечистий дух стряс його, скрикнув голосом дужим і вийшов геть із нього.
27. Здивувалися всі й один одного запитували: “Що це? Нова повновладна наука? Навіть наказує нечистим духам, і ті слухаються його!”
28. І вмить чутка про нього розійшлась по всіх усюдах, по всій країні Галилейській.
29. І скоро вийшов він із синагоги, то разом з Яковом та Йоаном пішов у дім Симона та Андрія.
30. Теща ж Симонова лежала у гарячці, тож йому негайно сказано про неї.
31. Він підійшов і підвів її, взявши за руку, й покинула її гарячка, — і заходилась вона їм услуговувати.
32. Якже настав вечір, по заході сонця, почали приносити до нього усіх недужих та біснуватих.
33. Усе місто зібралося перед дверима.
34. І він оздоровлював чимало недужих на різні хвороби, а й бісів багато вигнав, але заборонив бісам говорити, вони бо про нього знали.
35. Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився.
36. Та Симон і ті, що були з ним, поспішили за ним,
37. знайшли його й кажуть до нього: “Усі тебе шукають”.
38. Він же відповів їм: “Ходімо деінде, у сусідні села, щоб і там проповідувати, бо я на те й прийшов”.
39. І він пішов і проповідував в їхніх синагогах по всій Галилеї, і виганяв бісів.
40. І приходить до нього прокажений, благає його та, припавши на коліна, каже йому: “Якщо хочеш, то можеш мене очистити”.
41. І, змилосердившись, Ісус простягнув свою руку, доторкнувсь його і сказав до нього: “Хочу, будь чистий!”
42. І вмить проказа зійшла з нього, і став він чистий.
43. І, звернувшись до нього суворо, негайно відпустив його
44. й мовив йому: “Гляди ж, нікому не кажи нічого, а йди та покажися священикові, ще й принеси за твоє очищення, що повелів був Мойсей, їм на свідоцтво”.
45. Та тільки но той вийшов, а вже й заходився велемовити та ширити усюди про те чутку, — тож: Ісус не міг одверто ввійти в місто, а перебував осторонь у місцях усамітнення. І приходили до нього звідусюди.

2. Оздоровлення розслабленого 1-12; покликання Матея 13-22; Ісус виправдує учнів 23-28

1. Коли ж по кількох днях Ісус повернувся до Капернауму, чутка пішла, що він у домі.
2. І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; а він промовляв до них словом.
3. І от прийшли до нього, несучи розслабленого; несли його четверо.
4. А що із-за народу не могли донести до нього, розкрили стелю над місцем, де він був, й отвором спустили ліжко, на якому лежав розслаблений.
5. Ісус, уздрівши їхню віру, до розслабленого й каже: “Сину, відпускаються тобі твої гріхи”.
6. А були й деякі книжники, що сиділи там та міркували собі:
7. “І як може цей так говорити? Він богохульствує! Хто може прощати гріхи, крім одного лише Бога?”
8. Ісус же, вмить збагнувши духом, що вони таке собі думають, до них і каже: “Чого таке ось намислюєте у ваших серцях?
9. Що легше — сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, а чи сказати: Встань, візьми твоє ліжко й ходи?
10. Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має владу на землі гріхи відпускати, — мовить до розслабленого:
11. Кажу тобі: Встань, візьми твоє ліжко і йди до свого дому”.
12. Устав той — і зараз же, взявши ліжко, вийшов на очу всіх; тож чудувалися всі, хвалили Бога й мовляли: “Ніколи ми такого не бачили!”
13. І знову вийшов над море, і ввесь народ сходився до нього, і він навчав їх.
14. А йдучи повз, побачив він Леві, сина Алфея, що сидів на митниці, й до нього каже: “Іди за мною!” Той устав і пішов слідом за ним.
15. І коли він сидів за столом у його домі, багато митарів і грішників сіли з Ісусом та його учнями, бо їх було чимало, — тих, що за ним ішли.
16. І коли книжники, що були з фарисеїв, побачили, що він їсть із митарями та грішниками, то сказали його учням: “Чого він їсть і п’є з митарями та грішниками?”
17. Ісус, почувши те, сказав їм: “Лікаря треба не здоровим, а хворим. Я не прийшов кликати праведних, а грішних”.
18. Учні ж Йоана й фарисеї постили; і приходять до Ісуса та й кажуть: “Чого учні Йоанові та учні фарисеїв постять, а твої не постять?”
19. Ісус відповів їм: “Чи ж можуть постити весільні гості, доки жених з ними? Доки жених з ними, вони не можуть постити.
20. Але настане час, коли в них візьмуть жениха, й тоді вони поститимуть за тих днів.
21. Ніхто не пришиває латки з сукна сирового до старої одежини, бо інакше нова латка відірветься від старої одежини, і діра стане більша.
22. Ніхто й не наливає нового вина у старі бурдюки, бо інакше вино прорве бурдюки, і пропаде вино, а й бурдюки, лише нове вино — у нові бурдюки!”
23. Однієї суботи проходив Ісус ланами, а його учні на ходу зривали колосся.
24. А фарисеї ж: йому й кажуть: “Дивись! Чого ті роблять у суботу таке, що не дозволено?”
25. А він їм: “Невже ви не читали, що Давид зробив, бувши в потребі, — зголоднів бо він сам і ті, що з ним були?
26. Як він за первосвященика Авіятара увійшов у храм Божий і з’їв жертовні хліби, яких не дозволено їсти нікому, крім священиків, а й дав також тим, що з ним були?”
27. І каже до них: “Суботу установлено для людини, а не людину для суботи,
28. тож Син Чоловічий — Владика й над суботою”.

3. Оздоровлення сухорукого 1-12; вибір апостолів 13-19; Ісус розбиває твердження фарисеїв 20-30; хто мати й брати Ісуса? 31-35

1. І ввійшов знову в синагогу, а був там чоловік, який мав суху руку.
2. Отож стежили за ним, чи він оздоровить його в суботу, — щоб його обвинуватити.
3. І мовить Ісус до чоловіка, який мав суху руку: “Стань посередині!”
4. А потім до них і каже: “Годиться в суботу чинити добро чи зло, спасти життя чи погубити?” Вони ж мовчали.
5. Тоді, поглянувши на них гнівно, зажурений, що їхні серця закам’яніли, каже до чоловіка: “Простягни лишень руку!” І той простягнув, і рука його одужала.
6. І вийшли фарисеї, і зараз же з іродіянами радили раду проти нього, як би його занапастити.
7. Тоді подавсь Ісус до моря з своїми учнями. Сила людей із Галилеї йшла за ним, а й з Юдеї,
8. з Єрусалиму й з Ідумеї та й геть із Зайордання, ще й з околиць Тиру та Сидону; велика многота людей, довідавшись про те, що діяв, прийшла до нього.
9. Тоді він сказав своїм учням, щоб напоготовили йому човен, з-за народу, щоб не тиснув його.
10. Бо він багато з них оздоровив, тож ті, що мали якісь недуги, кидалися до нього, щоб його доторкнутись.
11. І духи нечисті, бачивши його, падали ниць перед ним та й кричали: “Ти — Син Божий!”
12. Він, однак, суворо наказав їм, щоб не виявляли його.
13. Потім вийшов на гору й покликав тих, що їх сам хотів, і вони підійшли до нього.
14. І він призначив дванадцятьох, щоб були при ньому, та щоб їх посилати із проповіддю;
15. і дав їм владу виганяти бісів.
16. Призначив він дванадцятьох: Симона, якому дав ім’я Петро;
17. Якова, сина Заведея, та Йоана, брата Якова, й дав їм ім’я Воанергес, у перекладі — Сини грому;
18. Андрія, Филипа, Вартоломея, Матея, Тому, Якова, сина Алфея, Тадея, Симона Кананія,
19. та Юду Іскаріота, що його і зрадив.
20. Повертається він додому, а народ знову там юрмиться, так що вони не мали змоги й попоїсти.
21. Довідавшись про те його свояки, вийшли, щоб його взяти, бо було говорено: “Він не при собі!”
22. А книжники, які прийшли були з Єрусалиму, казали, що він Велзевула має і бісівським князем бісів виганяє.
23. Тоді Ісус прикликав їх до себе й заговорив притчами до них: “Як може сатана сатану виганяти?
24. Коли царство поділене саме в собі, не зможе те царство встоятись.
25. Коли будинок розділений сам у собі, неспроможен будинок той більше стояти.
26. Отак і сатана: якщо повстав сам на себе й розділився, — не може встояти, а край йому настав!
27. Ніхто не може вдертись до сильного в хату й пограбувати його добро, якщо він спершу не зв’яже сильного, а щойно тоді розграбує його хату.
28. Істинно кажу вам: Усе буде відпущене синам людським, гріхи та богохульства, скільки б вони не хулили.
29. Але хто хулу вирече супроти Святого Духа, — тому повіки не проститься: той підпаде під гріх довічний”.
30. Вони бо мовили: “Він має нечистого духа”.
31. Приходять мати його та брати його і, стоявши надворі, посилають по нього, щоб його прикликати.
32. Народ же сидів круг нього. Ті йому й кажуть: “Ось твоя мати і брати твої надворі тебе шукають”.
33. А він у відповідь їм: “Хто моя мати та брати мої?”
34. І, поглянувши навкруги на тих, які сиділи довкола нього, каже: “Ось моя мати та мої брати.
35. Бо хто чинить волю Божу, той — мені брат, сестра і мати”.

4. Притча про сіяча 1-20; не треба погорджувати Божими дарами 21-29; притча про зерно гірчичне 30-41

1. Знову розпочав Ісус навчати над морем. Сила людей зібралась навколо нього, тож він увійшов у човен, і сидів у ньому, на морі, а ввесь народ був на землі при морі.
2. І він багато навчав їх притчами, і говорив до них своїм повчанням;
3. “Слухайте: Ось вийшов сіяч сіяти.
4. Коли він сіяв, дещо з зерна впало при дорозі, та прилетіло птаство й видзьобало його.
5. Інше впало на ґрунт каменистий, де не було землі багато, і вмить зійшло, бо земля була не глибока.
6. Коли ж зійшло сонце, воно згоріло і, за браком коріння, висхло.
7. А інше впало між тернину, і зійшла тернина та його поглушила, тоді воно не дало плоду.
8. Ще ж інше впало на добру землю — і дало плід, що сходив і ріс; і принесли: те у тридцять, те у шістдесят, а те й у сто разів більше”.
9. І додав: “Хто має вуха слухати, хай слухає!”
10. А коли був Ісус насамоті, спитали його ті, що були біля нього разом із дванадцятьма, про притчі.
11. І він сказав їм: “Вам дана тайна Божого Царства; для тих же, що осторонь, усе стається притчами,
12. щоб вони дивлячись, не бачили, слухаючи, не зрозуміли, щоб, бува, не навернулись, і щоб їм не простилось”.
13. І сказав їм: “Не розумієте цієї притчі? Як же тоді вам розуміти всі притчі?
14. Сіяч сіє слово.
15. Ті, що край дороги, де сіється те слово, коли почують слово, — зараз же сатана приходить і забирає посіяне в них слово.
16. Так само посіяне на каменистому ґрунті, — це ті, що, як почують слово, зараз же з радістю його приймають,
17. але не мають коріння у собі й непостійні, тож згодом, коли стаеться утиск чи гоніння за слово, вони негайно ж зневірюються.
18. Ще інші, посіяні між терня, це ті, що чули слово, 19. але ось клопоти світу цього, принада багатства й жадоба інших речей, увійшовши, заглушують слово, і воно стає неплідним.
20. А що посіяні на добру землю, — це ті, які чують слово, його приймають, отож і приносять плід: той у тридцять, той у шістдесят, той у сто разів більше”.
21. І говорив їм: “Хіба приносять світло на те, щоб поставити його під посудом або під ліжком, а не на те, щоб поставити його на свічнику?
22. Немає бо нічого схованого, що не мало б стати явним, ані немає нічого тайного, що у наявність не вийшло б.
23. Хто має вуха слухати, хай слухає!”
24. І казав їм: “Вважайте, що чуєте! Якою мірою міряєте, такою й вам відміряють, та ще й причинять вам, що слухаєте.
25. Бо хто має, тому дасться, а в того, хто не має, заберуть і те, що має”.
26. І казав: “Із Царством Небесним так, як з отим чоловіком, що кидає насіння в землю:
27. чи спить він, чи встає, чи то вночі, а чи вдень, — насіння те кільчиться й росте. А як — він сам не знає.
28. Сама від себе земля плід приносить: спершу стебельце, потім колос, а потім повну в колосі пшеницю.
29. А коли плід доспіє, він зараз же з серпом посилає, бо жнива настали”.
30. І мовив: “До чого прирівняємо Царство Боже — або у якій притчі ми його появимо?
31. Воно — немов зерно гірчичне, що, коли сіється у землю, найменше від усіх насінь, що на землі.
32. А як, посіявши, виростає, стає більшим над усю городину, а віття пускає таке велике, що й небесне птаство в його тіні може сховатись”.
33. І багатьма такими притчами він проповідував їм слово, оскільки вони могли зрозуміти.
34. Без притчі не говорив він їм; насамоті ж пояснював усе своїм учням.
35. Того ж дня, як настав вечір, він їм і каже: “Перепливімо лишень на той бік!”
36. І зоставивши народ, беруть його з собою, так як і був у човні; а були й інші човни з ним.
37. І знялася хуртовина, ще й з вітром, і хвилі линули у човен, отож уже наповнювався.
38. А він був на кормі, — спав на подушці. Вони будять його і кажуть йому: “Учителю, тобі байдуже, що гинемо?”
39. Тоді він устав, погрозив вітрові і сказав до моря: “Замовкни! Ущухни!” І затих вітер, і залягла велика тиша.
40. Тоді сказав до них: “Чого ви такі боязкі? Ще досі не маєте віри?”
41. І страх великий огорнув їх, і вони казали один до одного: “Хто це такий, що йому вітер і море послушні?”

5. Біси входять у стадо безрогих 1-20; оздоровлення кровоточивої 21-34; воскресіння доньки Яіра 35-43

1. Перевезлись вони на той бік моря, в країну Геразинську.
2. І коли з човна він вийшов, відразу перестрів його чоловік з гробу, що мав у собі нечистого духа.
3. Він перебував у гробах, і ніхто навіть ланцюгом не міг його зв’язати;
4. — раз-у-раз його зв’язували кайданами та ланцюгами, але він розривав ланцюги і трощив кайдани, й ніхто не міг його уговтати.
5. Днями і ночами, завжди перебував він по гробах та горах, кричав і товк себе камінням.
6. Побачивши здалека Ісуса, він прибіг, уклонився йому
7. і закричав великим голосом: “Що мені, та й тобі, Ісусе, Сину Всевишнього Бога? Заклинаю тебе Богом: Не муч мене!”
8. Бо він сказав до нього: “Вийди, нечистий душе, з цього чоловіка!”
9. Ще й спитав його: “Як тебе звати?” Той же відрік: “Легіон — мені ім’я, багато бо нас!”
10. І благав його вельми, щоб не виганяв їх з краю.
11. А було там на узгір’ї велике стадо свиней, що паслося собі.
12. Тож удалися до нього з проханням: “Пошли нас у тих безрогих, щоб ми ввійшли в них”.
13. І дозволив він їм. І вийшовши, нечисті духи ввійшли у свиней, тож кинулось стадо — близько дві тисячі! — з кручі у море та й потопилось у морі.
14. А пастухи їхні повтікали й порозповідали про те в місті та по селах, — то й повиходили побачити, що сталось.
15. Приходять вони до Ісуса та й бачать біснуватого; сидить одягнений, при здоровому глузді, — той, що мав у собі легіон, — і полякались.
16. І розповіли їм очевидці, як воно сподіялося з біснуватим, а й про безрогих.
17. Тож просили його, щоб вийшов з їхніх околиць.
18. І коли сідав у човен, заходився його просити колишній біснуватий про змогу бути при ньому.
19. Ісус же йому не дозволив, а сказав до нього: “Іди до свого дому, до своїх, і повідай їм, що Господь зробив для тебе і як змилосердивсь над тобою”.
20. Пішов він і взяв проповідувати у Десятимісті те, що зробив йому Ісус, — отож чудувалися всі.
21. Коли Ісус переплив човном знову на той бік, зібралась до нього сила народу, і перебував він над морем.
22. Аж ось приходить один із старшин синагоги, Яір на ім’я, а побачивши його, упав йому до ніг
23. і благав його вельми, кажучи: “Дочка моя вже на сконі. Прийди, поклади лишень на неї руки, щоб видужала й жила”.
24. Тож пішов з ним. Слідом же за ним ішло багато люду, що тиснувся до нього.
25. А жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу
26. й натерпілася чимало від лікарів численних та витратила все, що мала, а допомоги ніякої не зазнала, — ба, навпаки, ще гірше було їй, —
27. почувши про Ісуса, підійшла в юрмі ззаду та й доторкнулась його одежі.
28. Мовляла бо: “Як доторкнуся до його одежі — видужаю”.
29. І всох тієї ж хвилини витік її крови, і вона зчулася тілом, як одужала від хвороби.
30. Ісус же, відчувши негайно у собі, що з нього вибуло сили, обернувшись до народу, спитав: “Хто доторкнувся до моєї одежі?”
31. Учні ж його сказали йому: “Бачиш, як натовп тиснеться до тебе, а питаєш: Хто мене доторкнувся?”
32. Отож озирнувся навколо себе, щоб побачити ту, що вчинила так.
33. Жінка ж, налякана й тремтяча, — знала бо, що сталося з нею, — приступила, впала перед ним та й оповіла всю правду.
34. А він же їй: Дочко, тебе спасла віра твоя. Іди в мирі й будь здорова від своєї недуги”.
35. Коли він ще говорив, приходять від старшини синагоги й кажуть: “Дочка твоя померла, навіщо клопочеш Учителя?”
36. Але Ісус, почувши слово, що ті сказали, промовив до старшини синагоги: “Не бійся! Тільки віруй”.
37. І не дозволив іти нікому з собою, окрім Петра, Якова та Йоана, брата Якова.
38. Приходять вони до старшини синагоги в хату, — бачить він метушню і тих, що ридали й голосили вельми.
39. Увійшов же й каже: “Чого метушитесь і плачете? Не померло дівча, спить воно!”
40. І насміхались з нього. Він же відсторонив усіх, узяв батька дівчати та матір і тих, що з ним були, та й увійшов, де дівча лежало.
41. Взявши ж дівча за руку, сказав до нього: “Таліта кум” — що значить у перекладі: “Дівчино, кажу тобі, встань!”
42. І притьмом устало дівча й почало ходити, — років же дванадцять мало, — і нараз охоплені були всі дивом-дивенним.
43. Та повелів їм суворо, щоб ніхто про те не довідався, — і наказав дати їй їсти.

6. Ісус у своїй батьківщині без пошани 1-6; навчання апостолів 7-13; смерть Йоана Христителя 14-29; помноження хлібів 30-44; Ісус іде морем 45-56

1. І вийшовши звідти, прибув у свою батьківщину, а слідом за ним пішли й його учні.
2. Якже настала субота, він почав навчати у синагозі; багато з тих, що його слухали, дивувались, кажучи: “Звідкіль оте в нього? Що то за мудрість, що йому дана, і такі чуда, що діються його руками?
3. Хіба ж він не тесля, син Марії, брат Якова, Йосифа, Юди та Симона? І сестри його — хіба не тут між нами?” І брали йому це за зле.
4. Але Ісус промовив до них: “Нема пророка без пошани, — як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі”.
5. І неспроможен був створити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки;
6. і вражений був їхньою невірою. І ходив кругом по селах, і навчав.
7. І покликав дванадцятьох і заходився їх посилати по двох, даючи їм владу над нечистими духами.
8. І наказав їм, щоб нічого не брали на дорогу, крім палиці самої, — ні хліба, ні торбини, ані грошей у гаманець;
9. щоб обувались у сандалі й не вдягались у дві одежі.
10. І говорив їм: “До якого б дому ви тільки зайшли, там перебувайте, аж поки не вийдете звідти.
11. А коли в якомусь місці вас не приймуть і не слухатимуть вас, то, виходивши звідтіль, обтрусіть порох із ваших підошов — на свідоцтво їм”.
12. Вони, вийшовши, проповідували покаяння,
13. і виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали.
14. І зачув цар Ірод, — бо ім’я його стало явним, — і казав, що Йоан Христитель воскрес із мертвих, тим то й чуда діються з-за нього.
15. Інші ж твердили: “То — Ілля!” — а ще інші: “То пророк — один із пророків!”
16. Зачувши про те Ірод, мовив: “То Йоан, якому голову я стяв; він устав із мертвих”.
17. Бо той Ірод послав був схопити Йоана і зв’язав його в темниці з-за Іродіяди, жінки Филипа, свого брата, — бо оженився був з нею.
18. Йоан же казав Іродові: “Не личить тобі мати жінку брата твого”.
19. Іродіяда ж лютилась на нього й убити його бажала, та не могла,
20. бо Ірод боявся Йоана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче.
21. Як же настав сприятливий день, коли то Ірод на день своїх народин споряджав бенкет для своїх вельмож, тисячників та знатних галилейських,
22. увійшла дочка тієї Іродіяди, танцювала й догодила Іродові та гостям. Цар сказав дівчині: “Проси в мене чого бажаєш, — я дам тобі!”
23. Ще й присягнув їй: “Чого б ти тільки в мене просила, — дам тобі, хоч би й половину мого царства”.
24. Вийшла вона та й до своєї матері каже: “Чого маю просити?” Вона ж відповіла: “Голову Йоана Христителя!”
25. І негайно, увійшовши притьмом до царя, попросила дівчина: “Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Йоана Христителя”.
26. Вельми засмутився цар, та з-за присяги та з огляду на гостей не хотів їй відмовити.
27. Тож послав цар відразу прибічника, наказавши йому принести голову Йоана. Пішов той, стяв його у в’язниці,
28. приніс його голову на полумиску й подав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй.
29. Учні ж його, довідавшись про те, прийшли й узяли його тіло та поклали його у гробі.
30. Апостоли ж зійшлися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали.
31. Він їм і каже: “Ідіть самі одні осторонь, десь насамоту, та й відпочиньте трохи”. Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть щось перекусити.
32. І відплили вони човном у відлюдне місце самі одні.
33. Але бачили їх, як вони відпливали, й багато впізнали їх, тож пішки збіглись туди з усіх міст та й випередили їх.
34. Вийшовши Ісус, побачив силу народу — і змилосердився над ними, були бо вони, немов вівці, що пастуха не мають. І він навчав їх чимало.
35. А коли була вже пізня година, приступили до нього його учні й кажуть: “Місце самотнє тут, та й час уже пізній.
36. Відпусти їх, хай собі підуть в околишні слободи й села та куплять собі щось із’їсти”.
37. А він у відповідь їм: “Дайте ви їм їсти”. Ті йому й кажуть: “Чи не піти нам та купити хліба за двісті динаріїв і дати їм спожити?”
38. Він і же каже їм: “Скільки хлібів маєте? Підіть та подивіться”. Розвідались вони і кажуть: “П’ять, ще й дві риби”.
39. Тоді він повелів їм посадити всіх гуртками на моріжку.
40. І посідали гуртками по сотнях та півсотнях.
41. Узяв він п’ять хлібів і дві риби та й, поглянувши на небо, поблагословив, розломив хліби й став роздавати учням, щоб клали перед тими. А й дві риби розділив між усіма.
42. І їли всі — й наситились.
43. І назбирали кусків хліба повних дванадцять кошиків, ще й рештки риби.
44. Тих же, що їли хліби, було п’ять тисяч чоловік!
45. І відразу ж спонукав своїх учнів сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди, — поки він відпустить народ.
46. Відпустивши ж їх, пішов на гору помолитись.
47. Як настав вечір, човен був посеред моря, а він сам один на землі.
48. Коли ж побачив, як вони, веслувавши, втомились, — вітер бо їм був противний, — то близько четвертої сторожі ночі подався до них, простуючи морем, — хотів обминути їх.
49. Вони ж, побачивши, як він ступає морем, гадали, що то примара, та й закричали.
50. Усі бо уздріли його й занепокоїлись. Він же вмить заговорив до них, мовивши: “Будьте ж мужні: це я, не бійтесь!”
51. І ввійшов до них у човен, — й ущух вітер. І вони в собі вельми здумілись, — понад міру,
52. бо не розуміли чуда з хлібами — серце їхнє було нечуйне.
53. І, перепливши, прибули вони в землю Генезаретську й причалили.
54. А коли вийшли з човна, люди зараз же його впізнали
55. і розбіглися по всій країні та почали приносити хворих на ліжках, де тільки чули, що він перебуває.
56. І куди він тільки приходив, — у села чи міста, чи в слободи, — клали на майданах хворих і просили його про змогу бодай доторкнутися краю його одежі; і хто тільки торкавсь його, ставав здоровий.

7. Ісус картає фарисеїв 1-23; про ханаанянку 21-30; оздоровлення глухонімого 31-37

1. Фарисеї ж і деякі з книжників, які були прийшли з Єрусалиму, зібрались коло Ісуса.
2. І бачивши, що дехто з його учнів їсть хліб нечистими, тобто немитими руками, —
3. бо фарисеї й усі юдеї, додержуючи передання старших, не їдять, поки не вимиють добре рук,
4. і не споживають, повернувшися з торгу, поки себе не покроплять, та й багато іншого вони перейняли й дотримують: миття чаш, глеків, мосяжного посуду, —
5. отож питали його книжники та фарисеї: “Чом твої учні не поводяться за переданнями старших, а їдять немитими руками?”
6. Він же відповів їм: “Добре пророкував про вас, лицемірів, Ісая, як ото написано: Народ цей устами мене почитає, серце ж їхнє далеко від мене;
7. та вони марно мене почитають, навчаючи наук — наказів людських.
8. Заповідь Божу занедбавши, притримуєтеся ви передання людського: обмиваєте глеки та кухлі й ще багато в тому роді”.
9. І сказав їм: “Красненько відкидаєте заповідь Божу, щоб зберегти ваше передання.
10. Мойсей бо наказав: Шануй батька твого й матір твою, і — хто проклинає батька або матір — смерть такому!
11. А ви твердите: Коли хтось батькові скаже чи матері — корван, мовляв, священний дар є те, чим я мав би тобі допомагати, —
12. тим то й не даєте більше змоги зробити щось для батька чи матері.
13. Тож ви якраз касуєте слово Боже тим вашим переданням, яке ви самі собі передали, — та й чимало іншого такого чините!”
14. І прикликавши знову народ, промовляв до нього: “Слухайте мене всі й розумійте!
15. Нема нічого зовнішнього для людини, що, входивши в неї, могло б її осквернити; лише те, що виходить з людини, те осквернює людину.
16. Хто має вуха слухати, хай слухає!”
17. І коли він увійшов до хати, оподаль від народу, учні його спитали його про притчу.
18. А він і каже їм: “То й ви ще такі недотепні? Не розумієте, що все, що ззовні входить у людину, не може її осквернити,
19. — воно бо не входить в її серце, лише в живіт і виходить геть, виявляючи всі страви чистими”.
20. Далі казав: “Те, що виходить з людини, — те осквернює людину.
21. З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі намисли, розпуста, злодійство, вбивство,
22. перелюби, загребущість, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя.
23. Уся ця погань виходить із нутра й осквернюе людину”.
24. І вирушивши звідти, пішов у сторони Тиру та Сидону. Увійшовши ж в один дім, не хотів, щоб довідався хтонебудь про те, але не міг скритися.
25. Бо відразу одна жінка, дочка якої мала злого духа, дізнавшись про нього, прийшла й до ніг йому впала.
26. Була ж та жінка грекиня, родом сирофінікійка. Благала вона його, щоб вигнав біса з її дочки.
27. Він відповів їй: “Дай спершу, щоб діти наїлись; не личить бо взяти хліб у дітей та й кинути щенятам.—
28. Вона ж озвалась та й каже йому: “Так, Господи, але й щенята їдять під столом крихти по дітях”.
29. І сказав їй: “За це слово йди: біс вийшов з твоєї дочки”.
30. Повернулася вона до свого дому і знайшла дитину, що лежала на ліжку, — біс вийшов.
31. І знову, покинувши країну Тирську, прийшов через Сидон над море Галилейське у межі околиць Десятимістя.
32. І приводять йому глухонімого й благають його, щоб на нього руку поклав.
33. І взявши його набік від народу, вклав йому пальці свої в уха і, добувши своєї слини, торкнув йому язика;
34. а глянувши на небо, зідхнув та й каже: “Ефата", тобто: “Відкрийся!”
35. І зараз же відкрились його вуха, і розв’язалися зав’язі його язика, і почав він виразно говорити.
36. І наказав їм нікому про це не говорити. Та що більше він їм наказував, то більше вони те розголошували.
37. І, зачудовані понад усяку міру, говорили: “Він усе гаразд учинив: і глухим дає слух, і мову — німим”.

8. Друге помноження хлібів 1-10; Ісус викриває фарисеїв 11-21; оздоровлення сліпого 22-26; Петро визнає Ісуса Христом 27-30; Ісус закликає нести хрест 31-38.

1. За тих днів, як знову була сила народу, їсти ж не мали що, то закликав учнів і каже їм:
2. “Шкода мені люду, — ось уже три дні перебуває зо мною, а не має що їсти.
3. Коли відпущу голодних додому, ослабнуть дорогою; деякі бо з них поприходили здалека”.
4. Тож відказали йому учні його: “З чого й хто міг би нагодувати їх хлібом ось тут у пустелі?”
5. Він же спитав їх: “Скільки маєте хлібів?” “Сім", — відказали ті.
6. Тоді повелів він народові сісти на землю і, взявши сім хлібів та воздавши хвалу, поламав їх та й дав своїм учням, щоб роздавали, і вони роздали народові.
7. Мали й дещо риб, тоді поблагословив і їх і наказав теж роздати.
8. І вони їли й наситились, ще й поназбирали полишених куснів аж сім кошиків;
9. було ж їх із чотири тисячі. І відпустив їх.
10. А ввійшовши відразу в човен із своїми учнями, прибув у Далманутський край.
11. Тоді вийшли фарисеї й завели з ним суперечку — вимагали від нього знаку з неба, ставивши його на пробу.
12. Зідхнув же він з усього свого духу та й каже: “Чого бо це поріддя домагається знаку? Істинно кажу вам: Не дасться отому поріддю знаку!”
13. І покинувши їх, знову сів у човен і поплив на той бік.
14. Учні ж забули взяти хліба — мали з собою лиш один хліб у човні.
15. І наказував їм, кажучи: “Глядіть, бережіться фарисейської закваски та закваски Іродової!”
16. І стали перемовлятись про те, що не мають хліба.
17. Ісус, довідавшись про те, каже до них: “Чого перемовляєтесь про те, що хліба у вас нема? Невже ж іще не збагнули, не второпали? Невже ж іще у вас нечуле серце?
18. Маючи очі — не бачите? Маючи вуха — не чуєте? Не пам’ятаєте,
19. як я ламав п’ять хлібів на п’ять тисяч? Скільки ви повних кошиків із куснями зібрали?” — “Дванадцять” — кажуть йому.
20. “А коли я помножив сім хлібів на чотири тисячі, скільки ви повних кошиків із куснями зібрали?” — “Сім", — кажуть.
21. І він сказав їм: “То й ще не розумієте?”
22. Приходять же вони у Витсаїду, і ось приводять йому сліпого та й просять його, щоб його доторкнувся.
23. Узявши ж сліпого за руку, вивів він його за село і, слиною помазавши йому очі, поклав на нього руки та й спитав його: “Чи бачиш щонебудь?”
24. Глянув той і каже: “Бачу людей, — наче б дерева ходячі!”
25. Тоді знову поклав він йому на очі руки і той прозрів, і одужав, і почав бачити усе і здалека, і чітко.
26. І послав його додому, кажучи: “Навіть у село не входь”.
27. І пішов Ісус із своїми учнями до сіл Филипової Кесарії, і дорогою розпитував учнів своїх, мовивши до них: “За кого мене люди мають?”
28. Ті йому й відказали: “Одні за Йоана Христителя, інші за Іллю, а ще інші за котрогось із пророків”.
29. “А ви, — спитав їх, — що кажете про мене: хто я?” Озвавсь Петро та й каже до нього: “Ти — Христос”.
30. Але наказав їм гостро, щоб нікому не говорили про нього.
31. І він узяв навчати їх, що Синові Чоловічому багато треба вистраждати, а й відцураються його старші, первос