О. інфулат Теофіл-Олександр Скальський народився 1 березня 1877 р. в селі Кириївка біля Бершаді на Поділлі. До Першого Святого Причастя приступив будучи малою дитиною, не маючи ще 9 років. У 1886 р. почав навчання в нижчому підготовчому класі гімназії у Немирові. Атестат зрілості отримав у 1894 році. Потім вступив в Духовну Семінарію в Житомирі. У Семінарії був наймолодшим питомцем і коли скінчилося навчання, не міг отримати ієрейські свячення з огляду на молодий вік. У 1898 році, як відзначеного в навчанні, настоятелі направили Теофіла Скальського на подальше навчання в Духовну Академію в Петербурзі.

Після трьох років навчання в Житомирі, отримав свячення диякона, і 7 червня 1900 р. в Луцькій кафедрі отримав ієрейські свячення з рук єпископа Кароля Недзялковського. Після повернення до Петербурга продовжує навчання, отримує ступінь магістра теології. Будучи кращим випускником, після повернення до Житомира, був відразу призначений професором Духовної Семінарії. Від нового академічного року 1902/03 виконує обов’язки професора філософії, пасторальної теології, канонічного і цивільного права, а також префекта в Духовній Семінарії в Житомирі. У той самий час отримав гідність каноніка, у 1907 р. був призначений єпископським асесором і консистором у Житомирі, а в середині 1909 р. був покликаний до кафедрального капітулу в Житомирі. У березні 1913 р. 37-річний о. Теофіл Скальський був призначений настоятелем престижної парафії св. Олександра в Києві, що зустрілося з опором царської влади. Після багатьох заходів церковної влади, парафію міг прийняти лише 15 серпня 1913 року. Парафія налічувала тоді біля 30 000 католиків, а у всьому Києві було їх біля 50 000. Роботи було дуже багато і не лише душпастирської, але і релігійно-суспільної.

Коли в 1914 р. почалася перша світова війна, о. Теофіл Скальський займається опікою польських біженців, вивезених російськими військами з Галичини. Заснував у Києві першу польську початкову школу і Шкільну Матіцу, діючу при храмі св. Олександра. У 1917 р. отримав гідність прелата. Це рік жовтневої революції, початок трагедії більшості польських родин і Католицької Церкви. О. Теофіл Скальський був перший раз заарештований у серпні 1919 р., звідки за суму 60 тис. рублів його викупили парафіяни. Протягом певного часу скривається, виїжджає на провінцію, підтримуючи релігійне життя в парафіях, позбавлених священиків.

Коли в 1920 р. польське військо увійшло до Києва, єпископи пробують упорядкувати справи Церкви. 11 травня 1920 р. єпископ Ігнатій Дубовський призначив о. Т. Скальського генеральним вікарієм на терени Луцько-Житомирської дієцезії. А коли на початку червня польське військо відступило з Києва, о. Теофіл Скальський всупереч наполяганням щодо від’їзду до Польщі, залишається в Києві, даючи цим самим приклад багатьом священикам, котрі також залишилися у своїх парафіях.

На початку 1921 р. більшовицька влада видала наказ конфіскації у храмах всіх цінних предметів. Другий раз о. Теофіл Скалький був заарештований 2 травня 1921 р., зокрема, за відмову передання більшовицькій владі костельного інвентарю, але і цього разу був звільнений завдяки інтервенції Польської Репатріаційної Місії. Однак був змушений заплатити суму 300 тис. рублів кари в замін за свободу.

У листопаді 1922 р. о. Т. Скальський був призначений апостольським протонотаріусом і адміністратором Житомирської дієцезії. У 1925 році отримав повноваження апостольського адміністратора на терені Житомирської дієцезії і частини Луцької дієцезії у межах СРСР з владою ординарія. У той час о. Т. Скальський обходить ювілей 25-річчя священства, під час св. Меси урочисто очолюваної 19 червня 1925 року. Офіційно номінацію на посаду апостольського адміністратора отримав лише через рік, і вручив йому 31 березня 1926 року прибулий до Києва, таємний посланець Папи Римського єпископ Мішель д’Ербіні.

Від початку травня до 9 червня того року аж 19 разів його викликали до ГПУ і допитували. Його намовляли опублікувати в совєтській пресі лояльність щодо нової влади, а також оголошення папського послання, схвалююче новий устрій, щодо чого рішуче запротестував. Передчуваючи арешт, що йому загрожував, весною 1926 р. о. Т. Скальський призначив двох генеральних вікаріїв Житомирської дієцезії: о. Казимира Наскренського, а на випадок його ув’язнення, о. Станіслава Яхневича.

9 червня 1926 р. о. інфулат Теофіл Скальський був заарештований і посаджений до київської в’язниці. Потім був перевезений до Москви і посаджений у відомій уже в’язниці ГПУ на Луб’янці, а потім його перевезли до відділу повної ізоляції у московській в’язниці на Бутирках. Парафіяни не забули про свого душпастиря і на стільки, на скільки їм вдавалося, висилали найнеобхідніші особисті речі й харчі.

У грудні 1927 р. почався судовий процес о. Т. Скальського у Найвищому Військовому Трибуналі СРСР в Москві. Акт обвинувачення закидав контрреволюційну діяльність, спроби приєднання правобережної України до Польщі, полегшення особам польського походження нелегального перетину польсько-радянського кордону, прийняття прибулих священиків з Польщі до душпастирської праці на терені Радянської України, а також участь у таємній організації “Білий Орел” (“Orze? Bia?y”) (її існування було фікцією, створеною ГПУ з метою боротьби з Церквою). 28 січня 1928 р. Відділ Найвищого Військового Трибуналу СРСР приговорив о. Т. Скальського до 10 років тяжкого ув’язнення (прокурор вимагав смертну кару), конфіскацію майна, втрату громадянських і публічних прав на 5 років. Його тримали у в’язницях на зміну в Ярославлі, в Москві і навіть у Коровниках, в’язниці для криміналістів.

15 серпня 1932 р. о. Т. Скальський дізнається, що з іншими в’язнями має бути обміняний на ув’язнених у Польщі, комуністів. У цій групі була 41 особа, у тому числі 16 священиків. Тоді зустрічає свого двоюрідного брата, о. Антонія Скальського, також раніше засудженого до 10 років ув’язнення. 15 вересня вони перетнули польський кордон, їх вітали представники уряду, апостольська нунціатура і найближча родина. У сумі о. Теофіл Скальський провів у в’язницях 6 років і 3 місяці.

Після короткого відпочинку і набрання сил, відправився на Ясну Гору в Ченстохові, щоб подякувати Матері Божій за врятування з радянської неволі. На прохання о. Єпископа А. Шельонжека повернувся в Луцьку дієцезію, де в 1932-1938 роках виконував обов’язки настоятеля катедри св. Петра і Павла в Луцьку, також був призначений кустодієм кафедрального капітулу. Незабаром після повернення до Польщі почав старатися нав’язати контакти з іншими, ув’язненими в СРСР, священиками. Старання о. Т. Скальського, особливо про повернення священиків до Польщі шляхом обміну, не приносили ефекту. На перешкоді стало погіршення польсько-українських політичних стосунків і зміна відношення до польських комуністів у сталінському керівництві. На початку 1938 року по причині незадовільного стану здоров’я, відмовився з функції пароха в Луцькій катедрі.

Коли вибухла друга світова війна, після вторгнення совєтських військ на Волинь, о. інфулат Т. Скальський, під загрозою повторного арешту, покваплений о. єпископом А. Шельонжеком, 14 вересня 1939 р. потаємно залишає Луцьк, відправляючись до Львова, звідки в кінці року добирається до німецької окупаційної зони і через певний час перебуває у таборі для цивільного населення. Завдяки старанням єпископа Адама Сапеги, був звільнений і приїхав до Кракова. Недовго тут жив, а незабаром виїхав до Нового Таргу на запрошення о. Лєона Крейчи, котрий закінчив духовну семінарію в Луцьку і кілька років там працював. Там жив майже два з половиною роки, виконуючи обов’язки місіонера при парафіяльному костелі. З ініціативи Митрополита Краківського, о. єпископа Адама-Стефана Сапеги, став настоятелем парафії св. Михаїла Архангела в Мшані Дольній, і нові обов’язки прийняв 24 вересня 1942 року.

11 травня 1944 р. о. інфулат Т. Скальський закінчив писати свої спогади. Залишив обширні й винятково цінні для історії і мартирології Церкви в Україні опрацювання під заголовком: “Терор і страждання” (“Terror i cierpienie”). На новому місці праці з властивою йому енергією взявся за нові непрості обов’язки. Однак надалі залишився приписаний до Луцької дієцезії.

Після відходу німців, костел св. Михаїла Архангела в Мшані Дольній був серйозно пошкоджений. Завдяки старанням о. Скальського усунені пошкодження, поправлений дах, відбудовано муровану огорожу, оточуючу цвинтар. У 1950 р. відбулася урочистість 50-річчя священства отця інфулата Т. Скальського за участю Митрополита Краківського Отця Адама Сапєги. Отець інфулат Т. Скальський вів велику благодійну діяльність, яка підтримувала убогих. Відомий ас авіації другої світової війни, генеральний пілот Станіслав Скальський, двоюрідний брат о. Теофіла Скальського, завжди гордився своїм родичем, вважав його за свого і пам’ять про нього додавала йому сил, коли був ув’язнений в ПНР.

Отець інфулат Теофіл Скальський раптово помер 12 квітня 1958 року. Отець архієпископ львівський, потім краківський – Євгеній Базяк відправив жалобну св. Месу, а також провів похоронну процесію в присутності 110 священиків і тлуму вірних. У похоронній промові сказав: “Це був птах великого польоту, котрий погоже і ревно працював і тривав на скромному становищі, на який його кинув час війни”.


Мечислав Маліновський


З польської переклала

Владислава Криницька


[“Волання з Волині” ч. 2 (81) від березня-квітня 2008 р., стор. 31-36.]